Вітаю! Пройшла чергова презентація міського журналу поезії «Літера Н.».
Цього разу у
5-й філії бібліотеки ім. М. Кропивницького. Але спочатку я хотів би подякувати усім коментаторам, що взяли участь ув обговоренні нашої останньої статті «А шо ета?..» Навіть не сподівався, що у нас з Михалком Скаліцкім так багато шанувальниць-шанувальників, які уважно слідкують за кожною публікацією на нашій інтернет-сторінці.
Дійсно, приємно.
Хоча, на мій погляд, анонімність навряд чи приводить до розуміння один одного. Тому бажано б, не ховатися за ніками. Принаймні дайте мені можливість вас поважати, панове коментатори. Але це так. Побажання. А там вже кожен нехай дивиться, наскільки йому цікаво відкривати забрало, йдучи в атаку.
Тож, провівши міні-засідання у нашому клубі-майстерні, що у 6-й філії, ми рушили – до
5-ї.

Спочатку виявилося, що 31 рік я жив у повній впевненості, що вулиця Бутоми - це вулиця Крилова. І куди б я завів Мішу не знаю, але на щастя він мешкав у цьому районі певний час, тому одразу ми знайшли ріг Дачної та Бутоми, звідти й 5-ту філію.

- Що ж ви не заходите? – спитала завідуюча філією, коли побачила нас із Мішею біля входу.
- Зараз докуримо та й зайдемо, - відповів я, хоч палив тільки Міша.

Виявилося, нас знали в обличя. Мабуть це плюс.

Переважно люди, які прийшли, були віку не те що б поважного, але не молоденькі це точно, тому ми довго з Мішею розганялись: як би це діло поскоріше завести, себто завести аудиторію. Але нарешті вивернули. Вивернув як завжди Міша. Він вміє. Виїхати на трасу. Набрати шалену швидкість, коли двигуни ревуть, а температура у радіаторі вже така, що й вибух недалеко…
Цю дію я спостерігаю щоразу, як ми опиняємося з новою аудиторією. Міша дратує всіх своєю освіченістю, гарною українською, розумінням того, що говорить, звідти й абсолютною перевагою над слухачами. Спеціальних досліджень я не проводив, але десь після ста таких презентацій, я вирахував – Михалкові потрібні хвилин 50, у кращих випадках – 10 хвилин, щоб дати зрозуміти людям, що послухати його корисно.
Так і тут, десь о 15:55 Міша промовив:

- …саме Шевченко, сказав нам, що ми – українці. Ви згодні зі мною? – він сказав це дівчині, що спізнилася на презентацію, і поставила Михалкові якесь чергове запитання.
- Так, - відповіла.

…Звичайно, що у радіатори заливають воду, коли ті киплять. Так от наша гра у поганого та гарного поліцейського знов стала нам у нагоді. Посеред презентації пані Наталя, завідуюча, сказала:

- А можна вам питання... – звернулася до мене.

І щось там спитала. Я почав відповідати. Чи то я людина така, чи то ще щось, але мені здалося, що більшість з полегшеністю зітхнула.
Може, тому що я відповів російською, може тому що весь час до цього мовчав, але - на якісь півтори хвилини усі заспокоїлися. Але то був свідомий наш крок, бо наступна хвиля вже готувалася…
Так чи інакше, десь пів-на-п’яту, коли презентація скінчилася, люди, не зважаючи на те, що ще годину тому, вони були роздратовані тим, що їм казав Міша, виходили з читальної зали, дякували йому за розмову і просили автографа, чи на Михалковій книзі, чи на нашому журналі…

Євген Проворний, співвидр "ЛН"

Постійна інформація редакції журналу "Літера Н."
…Щоб почитати тексти авторів нашого журналу, радимо зайти до магазину «Кобзар» (1-а Слобідська – проспект Леніна) або до магазину «Магістр» (Потьомкінська, 57 – біля Лялькового театру) та придбати щорічники «Літера Н. за 2004-й рік», «Літера Н. за 2005-й рік».
З розділу АРХІВ цього ресурсу можна також усе це діло просто закачати й роздрукувати самому.